Підйом крутим кам'янистим схилом компенсовували неймовірної краси гірські краєвиди. На вершині Кострича нашим очам відкрилась уся краса та велич Чорногірського хребта.

 Найвеличніші вершини Чорногори це — Петрос, Говерла, Брескул, Пожижевська, Данциш, Туркул, Ребра, Гутин-Томнатик, Менчул, Дземброня, Піп Іван Чорногірський.

 Саме тут небо зустрічається із землею, гомонять про свої тисячолітні справи, дають сили і наснаги для гірської флори і фауни. Далі наша група спустилася у с. Бистрець, де нас гостинно зустрів гірський потік. Крижаний потічок освіжив нас, порадував прохолодою і відпочинком. Далі наш маршрут пролягав до полонини Ганджини. Полонини у Карпатах — це щось заворожуюче: колиби, табуни коней, корів і овець із дзвіночками на шиї, пастуші собаки, колоритний спів та говірка вівчарів.

 Наш ранок розпочався із привітання вівчарів та побажань гарної дороги від місцевих жителів. Почався плавний підйом до гірської річки. Обабіч нашої стежки постала насипана могила. Тут загинула повстанка Данилюк Ганна у 1949 році. Нескорений дух карпатських повстанців надихає сучасне покоління на боротьбу.

 Здійснивши підйом по крутих схилах гірської річки, команда волоцюг та радіоаматорів опинились біля Довбушевої криниці. Буквально за кілька хвилин перед нашим приходом здійснювалось посвячення води служителями трьох церков. Навіть у гірських глибинках християнство поширює тотальний вплив рабської свідомості на розум людей. І після вдалого ритуалу лишилися наслідки вчення християнського бога.

Трохи вище нашим очам відкрився гірський водоспад.

 На фоні віковічних гір, вкритих столітніми смереками, оточений килимом різнокольорових квітів, водоспад з величезною силою стрибав по камінню, пінився, бурлив і ніс свої води на полонину.

 Так наша група опинилась біля підніжжя гори Шпиці (1863 м.).

 Гора повністю виправдовує назву, адже це величезні гострі брили каміння, направлені в небо. Чи це Земля кинула виклик Небесам чи це бажання однієї стихії злитися з іншою залишається загадкою. Дуже тяжкий та крутий підйом провадить вас до вершини. Проте, вид, що відкривається з гори, компенсовує всі ваші зусилля. І ти почуваєшся рівнею птахам, але не рівнею стихії. Саме тут, на вершинах, ти розумієш своє місце у природничій ніші. І ти, людина, далеко не цар природи, а у кращому випадку лише господар.

 Робота УКХ експедиції розпочалася саме на горі Шпиці (1863 м.),

продовжилась на високогірному озері Несамовите (1751 м.).

 Саме на березі озера ми спостерігали як збираються хмари над вершинами, як утворюється дощ, як танцюють блискавки на гірських плато — і подих перехоплювало від поєднання усіх чотирьох стихій: Землі, Води, Повітря і Вогню.

 Після нічлігу на озері Несамовите ми вирушили на гору Туркул (1933 м.), обійшовши гору Данцеш (1855 м.), наша команда подолала вершини гір Пожижевської (1822 м.) та Брескул (1911 м.). І після цього нам відкрився шлях на Говерлу — найвищу вершину України (2061 м.).

 Вигляд з вершин — це неймовірне видовище: синіють гори, оповиті туманом, зеленіють полонини на долі, блищать озерця та струмочки, птахи пролітають на відстані витягнутої руки, хмари ближче, сонце яскравіше. І ти розумієш одну річ: гори не для слабких духом, а вершини підкорюються лише сильним. Природа — це велике випробування, і вбиває вона так само, як і дарує життя.

 Робота операторів FTC продовжилась із гори Говерла.

 Далі наш шлях складався із чисельних спусків та підйомів карпатським лісом, струмками і буреломами. Вийшовши біля бази “Говерла”, наша група взяла курс на с. Лазещину, звідки потягом ми доїхали до Івано-Франківська.

Так здійснилася мрія “жабок” побувати у Карпатах. Дякуємо усім хто відповідав.